Гаррі Поттер і напівкровний принц

- У мене нема грошей.

- Це легко виправити, - Дамблдор вийняв з кишені шкіряний гаманець. - У Гоґвортсі існує фонд допомоги тим, хто неспроможний за власні кошти придбати книги й мантії. Можливо, тобі доведеться купити ненові підручники заклять і все інше вживане, але…

- А де продаються підручники заклять? - не дослухав Редл. Він схопив пухкенький гаманець з грішми, навіть не подякувавши Дамблдорові, і тепер розглядав великого золотого ґалеона.

- На алеї Діаґон, - пояснив Дамблдор. - Я маю з собою перелік потрібних тобі книжок та шкільного приладдя. Можу допомогти тобі все знайти…

- Ви підете зі мною? - поглянув на нього Редл.

- Піду. Якщо ти хочеш…

- Я впораюся й сам, - урвав його Редл. - Я звик усе робити для себе сам і ходжу по Лондону без супроводу. Як потрапити на цю алею Діаґон… пане директоре? - додав він, перехопивши Дамблдорів погляд.

Гаррі думав, що директор наполягатиме на своєму, але знову був здивований. Дамблдор вручив Редлові конверт з переліком потрібного, а тоді, чітко пояснивши, як дістатися з сиротинця до «Дірявого Казана», сказав:

- Ти його побачиш, хоч навколишні маґли… тобто немагічні люди… нічого не бачать. Знайди там шинкаря Тома… легко запам'ятати, бо він твій тезко…

Редл роздратовано відмахнувся, наче відганяв надокучливу муху.

- Тобі не подобається ім'я Том?

- Тих Томів надто багато, - пробурмотів Редл. А тоді, ніби не в змозі втриматися від запитання, ніби воно вирвалося само собою, поцікавився: - А мій батько теж був чарівник? Мені казали, що його теж звали Том Редл.

- На жаль, я цього не знаю. - лагідно відповів Дамблдор.

- Мати не могла бути чарівницею, бо інакше вона б не померла, - сказав Редл скоріше собі, ніж Дамблдорові. Мабуть, це батько. А… після того, як я все придбаю… коли мені вирушати в той Гоґвортс?

- Усі деталі виписані на другому аркуші пергаменту в твоєму конверті, - пояснив Дамблдор. - Виїзд першого вересня з вокзалу «Кінґс Крос». У конверті лежить і квиток на поїзд.

Редл кивнув. Дамблдор устав і знову подав йому руку. Редл її потиснув і сказав:

- Я вмію розмовляти зі зміями. Я це збагнув, коли ми були за містом… вони самі мене знайшли і шепотіли до мене. Чи це нормально для чарівника?

Гаррі був упевнений, що Редл спеціально досі не згадував про це своє дивне вміння, бажаючи справити сильніше враження.

- Це незвично, - відповів Дамблдор, хвильку повагавшись, - але таке буває.

Він це сказав буденним тоном, але очі його з цікавістю оглядали Редлове лице. Так вони стояли якусь мить, чоловік і хлопець, дивлячись один на одного. Потім Дамблдор відпустив його руку і пішов до виходу.

- До побачення, Томе. Зустрінемося в Гоґвортсі.

- Думаю, цього досить, - сказав сивочолий Дамблдор поруч з Гаррі. Наступної миті вони знову невагомо линули крізь темряву, і за кілька секунд приземлилися прямісінько в його теперішньому кабінеті.

- Сідай, - звелів Дамблдор Гаррі.

Гаррі послухався, пригадуючи все щойно побачене.

- Він повірив у це значно швидше, ніж я… тобто, коли ви сказали, що він чарівник, - замислився Гаррі. - Коли мені це казав Геґрід, то я йому спочатку не повірив.

- Так, Редл був абсолютно готовий повірити в те, що він… як він сам це сказав… «особливий», - погодився Дамблдор.

- Чи знали ви… тоді?… - поцікавився Гаррі.

- Чи знав я, що зустрівся з найнебезпечнішим темним чаклуном усіх часів?-перепитав Дамблдор. - Ні, я собі й уявити не міг, що він виросте і стане тим, ким є. Проте він мене справді тоді заінтригував. Я повернувся в Гоґвортс, маючи намір пильнувати за ним, і не тільки тому, що він був самотній і не мав друзів, а й тому, що я відчував обов'язок робити це заради інших, а не лише заради нього самого.

Його приховані сили, як ти вже чув, були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника, і… що було найцікавіше й найзловісніше… він уже з'ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, і почав застосовувати їх осмислено. Як ти бачив, то не були випадкові експерименти, типові для юних чаклунів. Він використовував магію на шкоду іншим - щоб лякати, карати, підкоряти. Ці всі дрібні випадки з задушеним кроленям або з маленькими хлопчиком і дівчинкою, яких він заманив у печеру, багато про що свідчать… «Можу зробити їм боляче, якщо забажаю»…

- А ще він виявився парселмовцем, -додав Гаррі.

- Це правда, рідкісний хист, до того ж такий, що нібито пов'язаний з темними мистецтвами, хоч, як ми знаємо, парселмовці трапляються й серед шляхетних і добрих чаклунів. Чесно кажучи, його вміння розмовляти зі зміями мене стурбувало значно менше, ніж його відверта схильність до жорстокості, потайливості й панування.